ДРОБЛЕННЯ БІЗНЕСУ: КОЛИ ОПТИМІЗАЦІЯ СТАЄ ЗЛОЧИНОМ

В умовах постійного зростання податкового навантаження український бізнес закономірно шукає шляхи оптимізації. Одним із найбільш поширених інструментів є так зване «дроблення бізнесу» — розподіл діяльності між кількома суб’єктами господарювання, часто фізичними особами-підприємцями на спрощеній системі оподаткування.

Межа між законною податковою оптимізацією та протиправною схемою мінімізації податкових зобов’язань в українських реаліях стає дедалі тоншою. І саме її неправильне визначення сьогодні стає причиною значних донарахувань, штрафів та навіть кримінальних проваджень.

«Дроблення бізнесу»: поняття та ознаки

Наразі в діючому законодавстві України відсутнє юридичне визначення дроблення бізнесу і тут слушно зауважити, що поки що.

За позицією податкових органів, дроблення бізнесу представляє собою штучний поділ єдиної господарської діяльності між кількома формально незалежними суб’єктами господарювання з метою мінімізації податкового навантаження.

Найчастіше така модель передбачає:

• використання декількох ФОП замість однієї юридичної особи;
• застосування спрощеної системи оподаткування (5%);
• розподіл доходів з метою уникнення перевищення лімітів.

Податкова служба прямо зазначає, що такі схеми можуть кваліфікуватися як ухилення від сплати податків у разі доведення їх штучності.

У своїх роз’ясненнях, інформаційних повідомленнях та під час діалогів з підприємцями Державна податкова служба (далі – ДПС) виділяє типові ознаки «дроблення»:

• спільна адреса ведення діяльності

Формально закон не забороняє декільком суб’єктам господарювання здійснювати діяльність за однією адресою. Однак у податкових спорах це одна з перших ознак, яка аналізується. І тут ризики виникають, якщо всі ФОП або компанії фактично працюють в одному приміщенні без чіткого розмежування; відсутній поділ на окремі зони діяльності (склади, торгові площі, офіси); немає договорів оренди або суборенди, які б обґрунтовували використання приміщення.

• єдина матеріально-технічна база

Один із найбільш вагомих критеріїв — використання спільних ресурсів, а саме: обладнання, транспорт, виробничі потужності; складські приміщення; ІТ-системи, касове обладнання; робота спільних працівників. Критичним є не сам факт використання спільних ресурсів, а відсутність правових підстав та економічної логіки такого використання.

• централізоване управління, або іншими словами наявність єдиного центру прийняття рішень

Ця ознака може проявлятися в управлінні всіма суб’єктами однією особою або групою осіб; спільному фінансовому плануванні; узгодженні господарських операцій між суб’єктами. Якщо ФОП або компанії не приймають самостійних рішень, а діють як підрозділи, це фактично нівелює їхню юридичну незалежність.

• користування однаковими IP-адресами для доступу до клієнт-банку та програмних РРО, що особливо «підсилює» вищевказані ознаки.

Під пильну увагу контролюючих органів потрапляють ситуації, коли декілька ФОП або компаній регулярно заходять у клієнт-банк з однієї IP-адреси, реєстрація розрахункових операцій (ПРРО) здійснюється з одного пристрою або мережі, управління фінансами різних суб’єктів відбувається фактично з одного місця.

• використання одного бренду або торгової марки

Єдиний бренд — сильний індикатор того, що перед нами один бізнес із кількома «оболонками». Податкові органи звертають увагу на: використання однакових вивісок, логотипів, дизайну; єдиний сайт, соціальні мережі, контактні телефони; здійснення розрахунків через різні ФОП при сприйнятті клієнтом одного продавця.

• взаємозалежність суб’єктів

У цьому випадку контролюючі органи аналізують не лише юридичні, а й фактичні зв’язки між суб’єктами: спільні засновники, керівники або члени сім’ї; фінансова залежність суб’єктів (позики, фінансова допомога, взаємне кредитування); відсутність альтернативних контрагентів (робота «всередині групи»); синхронність дій (одночасні операції, узгоджені рішення). Зокрема, на практиці суб’єкти господарювання досить часто використовують ФОПів, які зареєстровані окремими суб’єктами і паралельно є найманими працівниками в юридичній особі.

Під увагу контролюючих органів потрапляють ситуації, коли суб’єкти формально незалежні, але економічно повністю інтегровані.

• єдиний виробничий або торговий цикл

Йдеться про ситуації, коли різні суб’єкти виконують послідовні етапи одного процесу, наприклад, один ФОП закуповує сировину, інший здійснює виробництво, а третій реалізує продукцію кінцевому споживачу. І якщо при цьому, між цими суб’єктами відсутні реальні ринкові відносини, ціни встановлюються умовно, а прибуток концентрується у «спрощенців», то контролюючі органи розцінюють це як штучне розділення єдиного бізнес-процесу.

Наявність перерахованих ознак дозволяє контролюючому органу зробити висновок про фактичне існування єдиного бізнесу. Адже саме єдність господарського процесу часто стає вирішальним аргументом для перекваліфікації діяльності.

Коли оптимізація стає правопорушенням

У сучасних податкових спорах питання стоїть вже не у площині формальної відповідності закону, а у площині реального економічного змісту господарських відносин. Саме тому ключовим критерієм, який застосовують як контролюючі органи, так і суди, є реальність діяльності та економічна доцільність обраної моделі бізнесу.

Поділ бізнесу як такий не заборонений українським законодавством. Більше того, використання різних організаційно-правових форм, у тому числі ФОП на спрощеній системі, є нормальним інструментом ведення господарської діяльності.

Однак ризик виникає в той момент, коли такий поділ перестає бути просто бізнес-рішенням і перетворюється виключно на інструмент податкової мінімізації без самостійного економічного змісту.

Практика перевірок контролюючими органами (ДПС, БЕБ) свідчить, що ризик виникає тоді, коли:

• суб’єкти не мають реальної господарської самостійності;
• діяльність координується з єдиного центру;
• поділ не має економічного сенсу, окрім податкової вигоди;
• ресурси (персонал, активи, фінанси) фактично спільні.
  

Якщо за результатами перевірки встановлюється, що поділ бізнесу є штучним, контролюючі органи застосовують підхід «превалювання сутності над формою» і фактично «збирають» бізнес назад в одну модель. Важливо розуміти, що в таких спорах податковий орган не обмежується аналізом документів. Оцінюється вся сукупність обставин: фактична поведінка сторін, рух активів, логіка бізнес-процесів та навіть технічні аспекти управління (зокрема, доступи до банківських систем і ПРРО).

Реалізація схем «дроблення» може призвести до донарахування ПДВ та податку на прибуток, застосування штрафних санкцій та пені, втрати статусу платника єдиного податку та репутаційних втрат, а у випадку значних або особливо значних розмірах взагалі є ризик кримінальної відповідальності за ст. 212 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати податків). Але варто зазначити, що кримінальна відповідальність (ст. 212 ККУ) настає тоді, коли слідство доводить умисел.

За даними правоохоронних органів, подібні схеми вже стають предметом кримінальних проваджень із багатомільйонними сумами збитків, в яких, хоч і не має практики вироків, проте можна відстежити логіку органів досудового розслідування щодо кваліфікації дроблення бізнесу з ознаками умисного ухилення від сплати податків (наприклад, справи №726/3819/25, №726/4131/25, №308/782/26, №127/7656/26, №127/7653/26).

На цьому тлі особливо показовою є публічна позиція податкових органів щодо масштабів і системності таких практик.

Так, на початку 2026 року ДПС офіційно заявила про виявлення схем «дроблення» у великих торговельних мережах із загальним обсягом потенційного ухилення від оподаткування понад 1 млрд грн. Йдеться про суб’єктів господарювання у сфері роздрібної торгівлі побутовою технікою та електронікою, одягом і взуттям, продуктами харчування, які, за даними податкових органів, залучили до побудови відповідних моделей понад 800 ФОПів.

Такі кейси демонструють не лише масштаби використання механізмів «дроблення», а й зміну підходу держави: від реагування на окремі порушення — до системного виявлення та аналізу бізнес-моделей як цілісних конструкцій.

Паралельно із практикою контролю відбувається і нормативне посилення відповідальності. У лютому цього року Міністерство фінансів України запросило до громадського обговорення законопроєкту щодо імплементації правил протидії ухиленню від оподаткування (ATAD).

Зокрема, на законодавчому рівні запропоновано закріпити нову категорію — «податкове зловживання»(проєкт змін до статті 14.1.174 Податкового кодексу). Йдеться про приведення податкового законодавства у відповідність до положень Директив Ради ЄС щодо протидії агресивному податковому плануванню (ATAD I та ATAD II), у тому числі імплементацію підходів, близьких до міжнародної концепції GAAR (General Anti-Avoidance Rule), яка дозволяє ігнорувати формальну правову оболонку операцій, якщо їх основною метою є отримання податкової вигоди.

Принципова відмінність такого підходу від традиційного полягає в тому, що оцінка діяльності платника податків здійснюватиметься не лише за формальними критеріями — наявність КВЕД, дотримання лімітів, правильність нарахування податків — а передусім через призму економічного змісту операцій, їх реальної ділової мети та бізнес-доцільності.

Фактично мова йде про перехід до нової моделі податкового контролю, в якій вирішальним стає не те, як оформлена діяльність, а те, яку економічну сутність вона має.

Таким чином, загальний вектор державної політики є очевидним: боротьба з дробленням бізнесу виходить за межі точкових перевірок і набуває системного характеру, підкріплюючись як практикою правоохоронних органів, так і поступовим розширенням правових інструментів впливу на платників податків.

Як відрізнити легальну модель від ризикової

У спорах щодо «дроблення бізнесу» ключова помилка платників податків полягає в тому, що вони оцінюють свою модель через призму формальних критеріїв: наявність реєстрації ФОП, укладених договорів, виставлених рахунків. Натомість і податкові органи, і суди вже давно мислять інакше — категоріями економічного змісту, фактичної поведінки сторін і ділової логіки.

Саме тому питання сьогодні звучить не як: «чи правильно оформлені документи?», а як: «чи існують ці суб’єкти як самостійні бізнес-одиниці — чи лише імітують таку самостійність?»

З огляду на вищеперераховані та описані типові ознаки «дроблення» бізнесу, можна сформулювати базові критерії безпечної структури:

1.   Реальна самостійність суб’єктів, що передбачає наявність власної організаційної структури (персонал, підрядників), використання ресурсів на правовій підставі (право власності або оформлене право користування), самостійне приймання операційних рішень, несе власний підприємницький ризик.

У ризиковій моделі всі ці елементи або відсутні, або носять формальний характер. Суб’єкти не конкурують між собою і не функціонують автономно — вони лише розподіляють між собою окремі функції в межах одного бізнесу.

2.   Економічна обґрунтованість поділу легальної моделі має, як правило, чітке обґрунтування, що полягає у різних напрямках діяльності, відмінності ринків або каналів збуту, спеціалізації (виробництво, логістика, продаж), операційній ефективності або управлінській доцільності.

Ризикова модель навпаки існує лише тому, що дозволяє розподіляти доходи з метою уникнення перевищення граничних обсягів, встановлених для ФОП відповідно до статті 291 ПКУ, чим дозволяє залишатися на спрощеній системі оподаткування, або для обов’язкової реєстрації платником ПДВ відповідно до статті 181 ПК, тим самим зменшуючи податкове навантаження.

3.   Відсутність штучного перерозподілу доходів

Ризикова модель передбачає штучне «розщеплення» доходів між ФОП, концентрацію прибутку на суб’єктах зі зниженою ставкою оподаткування, внутрішні розрахунки без ринкової логіки, транзитні операції без реального змісту.

Якщо фінансова модель не відповідає реальній участі суб’єкта в бізнес-процесі, це практично завжди призводить до донарахувань.

4.   Прозора договірна база та первинні документи. Цей критерій полягає у тому, що договори відображають реальні функції сторін, первинні документи підтверджують конкретний результат, немає дублювання або імітації операцій.

У ризиковій моделі документи створюють лише «картинку», функції суб’єктів перетинаються або не мають сенсу, відсутній реальний результат діяльності. Тобто, формально правильні документи не рятують, якщо за ними немає реальних операцій.

5.   Відсутність ознак прихованих трудових відносин

На практиці, як правило, юридичні особи дуже часто використовують ФОПів замість найманих працівників. І якщо такі особи працюють за графіком, підпорядковуються внутрішнім правилам, не несуть підприємницького ризику, отримують регулярну фіксовану оплату, то такі відносини можуть бути перекваліфіковані у трудові, що автоматично підсилює позицію податкового органу щодо штучності всієї структури.

«Дроблення бізнесу» як інструмент організації діяльності саме по собі не є порушенням. Однак у сучасних умовах воно вже не сприймається виключно як питання податкового планування — натомість розглядається державою крізь призму потенційного зловживання та ухилення від оподаткування.

Фокус контролюючих органів змістився з формальних критеріїв на аналіз реальної економічної сутності бізнес-моделі. Більше того, цей підхід поступово інституціоналізується на рівні законодавства через впровадження категорії «податкового зловживання» та наближення до концепції загальних правил протидії уникненню оподаткування (GAAR).

У таких умовах ключовим фактором стає не форма, а зміст: якщо структура бізнесу має реальну економічну логіку — вона має шанси бути захищеною. Якщо ж її єдиною метою є податкова економія — ризики стають критичними.

З урахуванням посилення контролю, цифровізації податкового аналізу та формування нових підходів до кваліфікації господарських моделей, ризики для бізнесу, який використовує формальне «дроблення», об’єктивно зростають — як у податковій, так і в кримінально-правовій площині.

У цих умовах ефективна податкова модель — це не просто оптимізація, а юридично виважена архітектура бізнесу, побудована з урахуванням позиції податкових органів і актуальної судової практики.

Саме тому комплексний юридичний супровід сьогодні дозволяє не лише мінімізувати ризики донарахувань, але й заздалегідь вибудувати таку модель діяльності, яка витримає як податкову перевірку, так і контроль з боку правоохоронних органів.

Адвокат, Світлана Пелих.